Дорогі читачі, сьогодні, коли багато християн святкують Різдво Христове, пропонуємо Вам одне інтервю  “Про особливості святкування Різдва українськими римо-католиками”. Розповідає о. Костянтин МОРОЗОВ, Секретар Літургійної Комісії при Конференції Римо-Католицьких єпископів України, консультор Конгрегації у справах Богопочитання і Звершення Таїнств.

— Христове Різдво сьогодні. Яке його значення для пересічної людини?

— Значення Різдва для пересічної людини пов’язане зі ставленням тієї ж пересічної людини до Христа. Відповідь на запитання: «Хто такий Христос? Ким Він є для мене?» є фундаментальною.

Якщо хтось не вважає Ісуса Христа визначною для себе особою, то і Різдво, тобто день народження цієї особи, не відіграватиме жодної ролі в житті цієї людини. Єдиним значенням Різдва для такого роду пересічної людини обмежиться додатковими вільними днями, в які вона зможе робити те, що видається їй важливим.

Якщо хтось вважатиме Ісуса лише визначною історичною особою, то тоді ранг свята Різдва практично не відрізнятиметься від згадування інших визначних подій минулого – наприклад, заснування Риму, повстання Спартака, день народження академіка Корольова, першій політ у космос Гагаріна тощо.

Пересічна людина нашого суспільства ставиться до Різдва як до професійного свята. І як на інших сторінках календаря зустрічаємо день медика, шахтаря, журналіста, так у ментальності багатьох два найважливіших свята – Різдво і Пасха – асоціюється з «професійним святом» християн.

Правда є такою, що з приводу перешкод у християнському вихованні і передаванні віри з боку атеїстичної влади у нашому недалекому минулому, пересічна людина, яка зараховує себе до числа християн, не може побачити відразу всієї глибини найважливіших свят.

Різдвяне звернення Папи до Римської Курії

Дорогі кардинали,
брати єпископи та священики,
дорогі брати і сестри,

Нагода, заради якої ми сьогодні зібралися, завжди є зворушливою. Свято Різдва вже на порозі, і тому велика родина Римської Курії зібралася для того, щоб щиро обмінятися привітаннями і побажати один одному радісного та духовно плідного святкування цього свята Бога, Котрий Воплотився і оселився між нами (пор. Ів. 1, 14). Для мене ця зустріч є нагодою не лише для того, щоб висловити вам мої особисті побажання, але і для того, щоб виразити мою вдячність і вдячність Церкви кожному з вас за ваше щедре служіння; я прошу вас передати це усім співпрацівникам нашої чисельної родини. Особливу подяку хочу висловити Декану Колегії кардиналів, кардиналу Анджело Содано, котрий виступив зі зверненням від імені усіх присутніх, а також усім працівникам різних відділів Курії та Губернаторства, й тих, хто своє апостольське служіння несе у Папських представництвах у всьому світі. Усі ми віддані поширенню у світі дзвінкого послання, яке в ту ніч у Вифлеємі звіщали ангели: «Слава во вишніх Богу, а на землі мир людям доброї волі» (Лк. 2, 14), з метою принести радість і надію нашому світові.

Наприкінці цього року Європа перебуває в економічній  і фінансовій кризі, яка в остаточному розрахунку полягає у етичній кризі, яка загрожує Старому Континентові. Хоч такі вартості, як солідарність, діяльність для інших, відповідальність за бідних і терплячих, часто не беруть до обговорення, часто бракує мотивуючої сили, яка була би здатна схилити індивідів і великі групи суспільства до відмови і пожертви. Знання і добра воля не завжди йдуть в парі. Воля, яка боронить особисті інтереси, затемнює знання, а знання ослаблене і не здатне підкріпити волі. Тому з цієї кризи випливають фундаментальні питання: де є світло, яке могло би освітити наше знання не лише загальними ідеалами, але конкретними імперативами? Де є сила, яка підносить нашу волю? Саме на ці питання має відповідати наше проголошення Євангелія, нова євангелізація, щоб послання стало подією, а проголошення вело до життя.

На Прикарпатті в селі Крихівці є Містечко милосердя Святого Миколая. Це — притулок для людей, які потрапили у складні життєві обставини: одинокі матері з дітьми, вагітні підлітки з інтернатів, діти із проблемних сімей, які рятуються тут від батьків-алкоголіків чи бідності, діти-сироти, самотні жінки похилого віку, які опинилися без даху над головою і підтримки рідних. Загалом 54 особи, з яких 36 — діти. Усіма ними опікується греко-католицька духовна родина Згромадження Воплоченого Слова — це шестеро сестер-черниць, які називаються Маріями на знак особливої любові до Богородиці, яку вважають своєю головною покровителькою. А як виникло таке містечко? — Якось до нас у монастир звернулися вагітні дівчата з інтернату з проханням про допомогу. Ці діти були у відчаї. Вони не мали житла і не знали, куди подітися з майбутньою дитиною, — розповідає одна із сестер. — Настоятелька мала вирішити: прийняти їх чи ні. За нашими канонами, такого права ми не мали. Але, зважуючи — робити добро чи виконувати закон, — настоятелька віддала перевагу першому. З часом до нас почали приходити інші вагітні зі схожими проблемами. Ми зрозуміли, що у такий спосіб Бог показує нам свою волю — відкрити будинок для таких людей. Ця подія сталася 13 жовтня 2004 року. Тільки-но будиночок з’явився, він моментально заповнився людьми. Ми планували, що кожна мама зі своїми дітьми житиме окремо. А тепер в одній кімнатці проживають по три мами. До нас стали також звертатися опікунська рада, різні люди з проханням взяти тимчасово до себе дітей, яких батьки не в змозі утримувати матеріально чи з інших причин. За словами черниць, Будиночок милосердя святого Миколая відрізняється від соціальних служб передусім тим, що тут намагаються підняти духовний рівень життя своїх підопічних, навернути їх до християнських цінностей, пробудити в душі кожного поняття совісті, гріха. А ще черниці допомагають батькам стати на ноги, щоб діти, які перебувають у них, повернулися додому. А для дітей-сиріт намагаються стати мамами, оточити їх увагою і турботою, хоча розуміють, що до кінця це зробити неможливо. Мами з дітьми можуть перебувати у них стільки, скільки того потребують. «Жодних часових обмежень у нас немає, бо розуміємо, що не всі можуть швидко розв’язати свої проблеми, тим паче з житлом», — зауважують вони. Але кожного обов’язково спонукають шукати виходу із ситуації, в яку потрапили. День у Містечку милосердя розпочинається о 7-й ранку. О 8-й щодня — Служба Божа і ранкові молитви. Потім — час праці або виконання своїх обов’язків. Черниці закріплені за певними групами людей. Кожна мама має свою територію прибирання. Діти йдуть до школи. Щодня сестри возять їх туди і назад. Одночасно зустрічаються із вчителями і дізнаються про поведінку і навчання своїх вихованців. Потім разом обідають. Їжу готують матері по черзі. Миють посуд — теж. Після обіду — дві години сну. Потім діти виконують домашні завдання, займаються в гуртках хорового співу, танців, відвідують музичну школу. Усі гуртки діють у навчальній кімнаті на благодійній основі. У музшколі за уроки беруть плату, але меншу, ніж звичайно. Також діти гуляють у парку, відвідують ляльковий театр, де їм безкоштовно дозволяють дивитися вистави чи кататися на гойдалках. Завершується день вечірніми молитвами. — Примусу у нас немає. Але кожна людина своєю совістю має відчувати обов’язок перед Богом подякувати йому за те, що тут отримує. І також обов’язок помолитися за людей, які нам допомагають, — кажуть сестри. — Постійного доходу — матеріального чи фінансового — в нас немає. Колись черниці ходили на базар і просили головку капусти чи хлібину для своїх підопічних. А тепер люди самі пропонують їм допомогу і з радістю стають хресними батьками для новонароджених дітей. Таких людей із добрим серцем дуже багато. У День святого Миколая вони принесуть дітям подарунки, про які ті просили у своїх листах. Хтось принесе для всіх ящик мандаринів чи печива. А будівельна фірма «СКОЛ» подарує Містечку милосердя те, що йому нині найбільше потрібно, — новий будинок у селі Горохолина Богородчанського району для одиноких матерів із дітьми. Черниці з цього не дивуються. «Покликання кожної людини — робити добро, — переконані вони. — Люди, які допомагають, виконують свою місію на землі й тому почуваються щасливими». Івано-Франківська область.   Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.

Дарина НАЗАРЧУК.

Читати повністю …..

«Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» Мт. 5,7

День 17 грудня став особливим днем для всієї Чернечої Родини Воплоченого Слова – саме цього дня був відкритий черговий Дім Милосердя. У ньому проживатимуть 11 одиноких матерів та 15 дітей. Опікуватися ними будуть двоє сестер – с. Марія від Дитятка Ісуса (Настоятелька) та с. Марія Різдва Христового. Знаходиться Дім Милосердя у с. Горохолина, Богородчанського району Івано-Франківської області. В цей день розділити спільну радість прийшли родичі, знайомі, жертводавці та жителі села. Відкриття Дому Милосердя розпочалося урочистою Архиєрейською Божественною Літургією, яку очолив Високопреосвященний Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський Володимир (Війтишин). Йому співслужили о. Йосафат Бойко, ВС, Синкел Івано-Франківської Архиєпархії у справах монашества, о. Теодосій Савчук, ВС, о. Андрій Кудлик, ІІІ Чин ВС та два священики з с. Горохолино. Спочатку Преосвященніший Митрополит звершив чин освячення каплиці та Святої Трапези (Престола), а після освятив і весь Дім Милосердя, де вже від цього дня будуть проживати матері разом зі своїми дітьми. В часі Літургії проповідь виголошував о. Йосафат Бойко, ВС, який роз’яснив присутнім справжнє значення слова милосердя, що з латинської мови «misericordia», де «cor,cordis» перекладається як серце, а «miseria», як нещастя, біда.  Також отець наголосив на тому, що саме милосердя характеризує справжніх християн, «без милосердя християнин – мертвий християнин». Після Літургії, відбувався святковий обід, де всі присутні мали можливість ближче познайомитися з діяльністю Сестер Чернечої Родини Воплоченого Слова, де сестри демонстрували презентацію про працю в Містечку Милосердя, а також його жителі готували невеличку святкову концертну програму. «Я милосердя хочу, а не жертви» (Мт. 9,13). Цими словами Господь наш Ісус Христос звертається до кожного з нас. Тож чинімо милосердя до наших ближніх, бо той, хто чинить милосердя, «вони зазнають милосердя» (Мт. 5,7), а в іншому випадку – суд, «суд немилосердний для того, хто не чинить милосердя. Милосердя ж понад суд» (Якова 2,13). Дякуємо всім, хто допомагає нам чинити діла милосердя.

Прес-центр Згромадження

Читати повністю …..

A Prudentópolis nei giorni di settembre c’è stato tanto movimento. Anche se i residenti locali sono abituati fin dall’infanzia a vedere dei monaci e delle monache nelle loro strade, in quei giorni hanno visto qualcosa di speciale. Là c’erano rappresentanti provenienti da trenta arcieparchi, eparchi e divisioni ecclesiali della Chiesa greco-cattolica ucraina di America, Europa, Asia e Oceania. Il 31 agosto fu l’apertura ufficiale del Concilio “sulla vita consacrata nella Chiesa greco-cattolica ucraina” nella chiesa parrocchiale di S. Giosafat (costruita nel 1928). Le riunioni del Concilio furono nella cappella dell’ex-noviziato delle Serve di Maria Immacolata. Il concilio finì il 4 settembre con una celebrazione solenne nella grande casa parrocchiale S. Giosafat.

Sua Beatitudine, nell’apertura del Concilio, dichiarò: “Prima di tutto voglio sinceramente salutarvi e ringraziarvi perché nonostante la distanza e le difficoltà dei viaggi voi avete fatto tutto il possibile per arrivare a questo importante evento della vita della nostra Chiesa” e anche disse che il Concilio Patriarcale è un corpo panecclesiale che riunisce vescovi, sacerdoti, religiosi e laici di tutta la Chiesa. “Nostra Chiesa sui iuris, anche se sparsa in tutto il mondo, vive come un tutto in base alla sua struttura patriarcale e continua la lunga tradizione conciliare de la Chiesa di Kiev”. Aggiunse che “ci fa diventare Concilio lo Spirito Santo, che è Spirito di comunione e di unità. Partecipando al Concilio noi vogliamo, per prima cosa, sentire la sua voce, aprirci al suo agire. I delegati del Concilio sono la voce di quelle comunità che hanno incaricato a loro questo compito. Se lavoreremo bene in queste riunioni conciliari, se ascolteremo la voce di Dio e il nostro atteggiamento verso la nostra missione sarà responsabile, noi saremo i primi a rinnovarci per la forza di colui che rinnova la faccia della terra, e così anche ravviverà la nostra Chiesa nel compimento della sua missione”.

Lo scopo del Concilio è stato quello di riconoscere e certificare il valore speciale e l’importanza vitale delle persone consacrate nella vita della Chiesa, e il compito che ha la Chiesa mediante il Concilio è di creare le condizioni essenziali per lo sviluppo delle vocazioni alla vita consacrata e di aiutare alle comunità religiose nell’attuazione delle loro vocazioni particolari, e anche di fare fruttificare la spiritualità missionaria nella vita dei religiosi. Il fondamento scritturistico per la spiritualità sono le parole di Cristo: “Voi siete il sale della terra… Voi siete la luce del mondo” (Mt 5, 13.14).

Il 31 agosto tutti all’ingresso del tempio abbiamo aspettato l’arrivo di Sua Beatitudine Svyatoslav. C’era un gran numero di bambini che hanno cantato in ucraino, con accento brasiliano, canti de benvenuto. Dopo la celebrazione solenne dei Vespri tutti in processione con le candele in mano siamo andati fino alla casa delle Suore Serve di Maria, dove s’iniziarono le riunioni del Concilio con le parole di benvenuto e la presentazione dei delegati.

Sua Beatitudine Svyatoslav disse che i membri del Concilio dovranno cercare di guardare a ciò che è la vita religiosa nella nostra Chiesa e a ciò che dev’essere e anche di chiedersi cosa oggi la Chiesa aspetta dalle persone consacrate. “Quest’assemblea è una buona occasione per scambiare esperienze e mettere alla considerazione di tutta la nostra Chiesa, le vocazioni alla vita consacrata” disse il capo de la nostra Chiesa. Rivolsero anche la parola Mons. Volodymyr Kovbych, eparca greco-cattolico di Curitiba e l’arcivescovo latino di Curitiba Moasir Vitti. Lettera di congratulazione inviarono l’arcivescovo João Bráz de Aviza, prefetto della Congregazione per gli Istituti di Vita Consacrata e le Società di vita apostolica e il cardinale Leonardo Sandri, prefetto della Congregazione per le Chiese Orientali. Читати повністю …..

Tanti ucraini emigrarono in Brasile 120 anni fa. Ora vivono i loro figli, nipoti, pronipoti… La maggior parte di loro non sono stati mai in Ucraina, ma parlano ucraino, cantano in ucraino, e sanno ballare come in Ucraina. Loro amano Ucraina.

In occasione di questo anniversario ho avuto la possibilità di visitare il Brasile per due settimane nel mese di settembre. Io ho accompagnato il nostro Vescovo Volodymyr Viytyshyn. Con noi c’era il rettore della Accademia Teologica d’Ivano-Frankivsk, il padre Oleksandr Levytskyy e anche diversi rappresentanti de vari congregazioni religiose.

Là, in Brasile, ebbe luogo il Concilio Patriarcale “sulla vita consacrata nella Chiesa Greco-Cattolica Ucraina” e il Sinodo dei Vescovi. Noi abbiamo anche avuto la possibilità di visitare alcuni meravigliosi luoghi di questo paese e le nostre case dell’Istituto del Verbo Incarnato.

Voglio condividere con voi ciò che ho visto e vissuto, come ci ha chiesto il nostro Patriarca Svyatoslav a tutti i delegati del Consiglio. E vorrei condividere con voi la mia storia in un certo ordine: prima due parole su questo grande paese e in particolare sulla diaspora ucraina (1), poi sul Concilio Patriarcale (2), poi su alcune delle principali attrazioni turistiche del Brasile (3) e finalmente sulle nostre case religiose dell’Istituto del Verbo Incarnato là (4). Читати повністю …..