На початку ІІ дня роботи Собору головною доповіддю була доповідь Блаженнішого Любомира (Гузара) про моральний авторитет вцілому та потребу морального авторитету для богопосвячених осіб. Надзвичайно цікаво та глибоко пояснює Блаженніший потребу цього феномену у сьогоднішній день і ця тема була обговорена та дискутована під час праці в групах. Доповідь зачитав Блаженніший Святослав.

Пропонуємо Вам текст цієї доповіді: прочитайте, не пошкодуєте.

Доповідь
Блаженнішого Любомира (Гузара)

ЩО ЦЕРКВА ОЧІКУЄ ВІД БОГОПОСВЯЧЕНИХ ОСІБ У СУЧАСНОМУ СВІТІ?

 Блаженніший Святославе, Високопреосвященні та Преосвященні Владики,

всесвітліші та всечесні отці, високопреподобні та преподобні єромонахи,

преподобні брати й сестри, монахи та монахині, ченці та черниці,

члени мирянських інститутів шановні пані та панове – делегати і достойні гості Собору!

Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю вас, що зібралися на цю важливу подію в житті нашої Церкви, − Патріарший Собор на тему богопосвяченого життя. Не можу безпосередньо брати участі в нарадах, але заслухавши ці мої думки, зрозумієте, що душею я з вами у Прудентополі, на гостинні Бразильській землі. Від щирого серця бажаю і за це молюся до Господа, щоб ці наради принесли рясні плоди для нашої Церкви. Разом з вами прохаю Господа, щоб за заступництвом Пресвятої Богородиці та всіх святих, яких дала наша Церква впродовж віків на рідних землях та на новіших поселеннях, Він всіх вас рясно благословив.

Секретаріат Собору під проводом високопреподобного отця Тарсикія Залуцького ще влітку минулого року звернувся до мене з проханням підготувати доповідь на тему: “Що Церква очікує від богопосвячених осіб у сучасному світі”. Я охоче прийняв це запрошення, хоча тоді ще не усвідомлював, яке це важке завдання. В запропонованій назві доповіді, по суті, поставлено два питання: по-перше, що Церква очікує, а по-друге, від кого вона це очікує. Читати повністю…

2 вересня 2011 року делегати та гості V сесії Патріаршого Собору УГКЦ, що триває у місті Прудентополі, в Бразилії, роздумували над післанництвом богопосвячених осіб. Першу доповідь другого робочого дня Собору, про очікування Церкви від богопосвячених осіб у сучасному світі, підготовану Блаженнішим Любомиром (Гузаром), зачитав Верховний Архиєпископ УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук).

У своїй доповіді Блаженніший Любомир зосередив увагу на двох запитаннях: що Церква очікує від богопосвячених осіб та хто є тими богопосвяченими особами у Церкві.

Він проаналізував термін «богопосвячений», що в вужчому значенні стосується членів монастирів, чинів, згромаджень та інститутів богопосвячених мирян, а в своєму ширшому значенні він охоплює всіх дітей Церкви, життя яких, через Святу Тайну Хрещення, також стає життям посвяти.

«Для того, щоб наша Церква могла жити, розвиватися та справді служити своєму народові, вона понад усе потребує осіб, які мають моральний авторитет. А такими в нашій церковній спільноті мають бути, власне, богопосвячені особи, як приклад та заохочення до справді християнського буття», − підкреслив Блаженнішй Любомир, додавши, що «моральний авторитет – це не почесний титул, а результат дуже наполегливої, послідовної та сумлінної праці над собою».

Духовний лідер УГКЦ також звернув увагу на питання зменшення кількості покликань. Він наголосив, що у деяких частинах нашої Церкви ця проблема є особливо гострою, бо «нам бракує живих прикладів богопосвяченого життя, які, неначе магніт, притягали б вірних до наших монастирів, чинів, згромаджень та інститутів». Наприкінці своєї доповіді він заохотив усіх богопосвячених осіб стати слугами Церкви, такими, яких вона потребує. Читати повністю…

Кожен день праці Собору розпочинається зі спільної молитви Утрені у каплиці монастиря Сестер Служебниць. Утреню очолюють різні священики – світські та з різних чинів та згромаджень. Відтак ранішнє розважання проводить на основі святого Письма о. Тарас Барщевський, бібліст, який зранку допомагає учасникам внутрішньо налаштуватися на теми дня.

1 вересня 2011 року темою дня була тема Божого поклику вцілому. Тому о. Тарас наголошував на важливості «слухати» для кожного християнина і зокрема, для богопосвячених осіб, пригадуючи слова зі св. Письма: «Слухай, Ізраїлю… Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм». Виявом любові Бога – є послух Богові, Церкві та своїм настоятелям.

Втор 4,1: «Послухай же тепер, Ізраїлю, про заповіді й рішення, що їх навчав я вас виконувати, щоб ви жили й увійшли та й заволоділи землею, яку дає вам Господь, Бог батьків ваших»;

Втор 5,1: «Скликав Мойсей усього Ізраїля й промовив до нього: «Слухай, Ізраїлю, установи й рішення, що їх оце сьогодні виголошую до твоїх вух, вивчай і пильнуй їх, щоб виконували їх»;

2 вересня о. Тарас наголосив на іншому аспекті нашого духовного життя – післанництва, яке слідує за покликом, наводячи приклади праведників Старого Завіту, зокрема приклад покликання Самуїла.

Наведемо тут цитату зі св. Письма:

І Сам 3,1-11:

«Хлопчина ж Самуїл служив Господеві під доглядом Елі. Слово Господнє було рідким того часу, видіння не були часто. Одного дня Елі поклався спати на звичайному місці – очі його слабшали, й він не міг уже бачити виразно, – а світильник Божий не був ще згашений, і Самуїл лежав у Господнім храмі там, де стояв ковчег Божий. Аж ось Господь озвавсь: «Самуїле! Самуїле!» Читати повністю…

(Доповідь Владики Венедикта, Єпископа помічника Львівської Архиєпархії на Соборі у Бразилії, 1 вересня 2011 р.Б.)

Заглиблюючись у таємницю покликання відверто можемо ствердити, що ніхто не зможе до кінця збагнути, з якою метою Господь кличе до богопосвяченого життя. Коли ми застановляємось над значенням слова «покликання», то розуміємо, що йдеться про поклик Божий, про Божу ініціативу. Він є Той, хто кличе. Отже, основою кожного покликання до богопосвяченого життя є сам Бог. Він є Тим, хто обирає людину до такого стилю життя.

Отже, покликання кожного з нас завжди залишається таїнством – містерією Божого вибору. Святе Письмо неодноразово нам наголошує про це. Боже покликання на початку, як правило, є закритим для всіх нас хіба, що його можна порівняти з зерном любові, яке Бог сіє в наших серцях і яке поволі розвивається, і лише з часом ми можемо зауважити його присутність. Так пророк Самуїл, коли був покликаний Богом помазати Давида на ізраїльського царя, зустрівся з таємничістю Божого вибору. Пророк очікував, що старший син Єсея Еліяб є тим, кого Бог покликав, але отримав таку відповідь: «Бог не дивиться так, як дивиться людина» (1 Сам. 16, 7). Вибір Христом своїх апостолів не піддається людській логіці. Якщо у виборі Натанаїла, можемо припустити, Бог його вибрав, бо у ньому не було лукавства, то вибір усіх інших апостолів залишається для нас таємницею. Так само є і з покликанням до богопосвяченого життя. Вдивляючись у наше особисте життя, кожен з нас може розповісти історію свого покликання, вказати на тих чи інших людей, на події чи обставини, які мали вплив на покликання. Проте ми завжди є свідомі того, що, остаточно, сам Господь покликав нас до цього життя. Він вибрав і покликав нас з посеред багатьох наших друзів і знайомих, близьких і рідних. Покликання – це не є один короткотривалий момент, в якому ми вже стаємо дозрілими богопосвяченими особами. Господь нас вибрав і покликав богопосвячених осіб до особливого життя. Він обдарував тим, що ми, живучи на землі, вони можуть наслідувати ангелів, прославляючи Господа своїм життям.

Ми ж можемо лише пробувати роздумувати, чому Бог кличе людину, але не можемо ніколи і нікого покликати, не можемо стати на місце Бога, ми не є в змозі «виготовляти» покликання. Хочу наголосити – це є виключно Божою прерогативою.

Останнім часом я спостерігаю зі свого досвіду, що у більшості випадків особи, які вступають до монастиря, Читати повністю…

Промова Блаженнішого Святослава

на відкритті V сесії Патріаршого Собору

у Прудентополісі, Бразилія, 31.08. 2011 р. Б.

 Високопреосвященні та преосвященні владики,
Всесвітліші, високопреподобні та всечесні отці,
Преподобні ченці та черниці,
Шановні делегати Собору та дорогі гості.

Слава Ісусу Христу!

Відкриваючи V сесію Патріаршого Собору тут, у місті Прудентополісі (Бразилія), насамперед хочу всіх Вас щиро привітати та подякувати за те, що незважаючи на відстань та складності подорожей Ви потрудилися прибути на цю важливу подію нашого церковного буття.

1. Патріарший Собор Української Греко-Католицької Церкви є всецерковним тілом, яке об’єднує єпископат, духовенство, богопосвячених осіб та мирян всієї Церкви. Ця помісна Церква свого права, хоча і розпорошена по цілому світі, однак, живе як єдине ціле згідно свого патріаршого устрою та продовжує давню традицію соборування Київської Церкви.

Собор, який створює необхідний духовний простір для досвіду живого сопричастя представників УГКЦ від усіх єпархій з усього світу, відбуває свої сесійні зустрічі для того, щоб поставити в центрі уваги всієї Церкви ті чи інші завдання, які стосуються збереження її властивої природи та місії в різноманітних культурах сьогодення у різних країнах. Сесійні теми, які стосуються різних сторін життя Церкви, сприяють взаємному обміну ідей, досвіду та духовних дарів (пор. 1 Кор. 12: 4,28; Еф. 4,11). Таким чином Собором нас чинить саме Дух Святий, який є Духом церковного сопричастя та єдності. Беручи участь у Соборі ми насамперед хочемо почути Його голос, відкритися на Його діяння. Делегати Собору є голосом тих спільнот, які вповноважили їх на це завдання. Якщо добре будемо працювати в часі соборових засідань, слухати Голосу Божого та відповідально ставитися до своєї місії, то насамперед зможемо самі обновитися силою Того, Хто оновлює лице землі, а відтак оживити нашу Церкву у сповненні нею своєї місій. Читати повністю…

Як ми вже повідомляли раніше, 30 серпня до Прудентополя прибуло багато українців. Цікаво, що це місто, де на вулиці до тебе вітаються «Слава Ісусу Христу», а на вітринах магазинів є українські сувеніри. Тут можна купити українські вишивки, писанки та інші речі, які говорять перехожому, що то не є бразилійське поселення.

Прудентополіс (порт. Prudentópolis) це є  стара українська назва Прудентопіль. Це місто у штаті Парана у Бразилії і його називають столицею української Бразилії. За підрахунками тут живе приблизно 50 тисяч мешканців, з яких 75% є українського походження. Воно знаходиться приблизно 200 км від міста Куритиби, столиці штату, де є також і катедральний Собор українців. Цей штат також відомий своїми прекрасними водоспадами, з яких деякі сягають 100 метрів висоти. Саме місто було офіційно засноване у 1894 році указом губернатора штату Кандіда Ферейра ді Абреу. Вже в 1895 році місто було збудоване, з сучасними вулицями та чітким плануванням, незвичними для цих диких місць. З 1896 року починається українська імміграція до міста, коли до нього прибули 1500 сімей або близько 8 тис. осіб. У 1903 році у місті створюються податкова та поліцейська служби, та вже у 1906 році місто стає центром муніципалітету.

Ми згадували, що цього 2011 року бразилійські українці святкують 120-ліття міграції, тобто відколи перші українські родини приїхали до цього краю, у пошуках кращої долі. А з 1895 по 1911 рік сюди приїжджали великі групи, особливо із Західної України і поселялися у штатах Парана та Санта Катаріна, головно в м. Прудентополіс, Дорізон (та околицях) та Ірасема. Ці люди повинні були пристосовуватися до нового клімату, до нових умов життя, тому саме єдність та спільність у багатьох речах допомагала їхньому розвитку.

1896 року з України приїхали перші єпархіальні священики о. Михайло Михалевич, о. Никон Роздольський, о.Іван Волянський та інші. Перший з них був з Тернопільщини, але повернувся додому, бо був одружений і місцевий єпископат не дозволив йому служити.

1897 року приїхав сюди перший священик василіянин о. Сельвестр Кизима (зі Львова), Антін Мартинюк (1898) та брат Софрон Горощук.

Протягом 1900-1910 років створено перші українські католицькі парафії в Маллет, Прудентополіс та Іваї, які підлягали під юрисдикцію куритибського латинського єпископату. 1926 року було створено латинський єпископат у Понта Гроссі і українська громада перейшла під його юрисдикцію. До 1951 року українськими парафіями опікувалися наші священики, які підлягали  латинському єпископу.

Читати повністю…