У день празника Стрітення Господнього в архікатедральному Соборі Св. Воскресіння була відслужена Архієрейська Божественна Лутургія з нагоди дня Богопосвячених Осіб.

Проповідь з благословення Митрополита виголосив о. Йосафат Бойко, ВС.

Блаженний Папа Йоан Павло ІІ у 1997 році у Празник Стрітення ГНІХ встановив Всесвітній День Богопосвяченого Життя. Таким жестом хотів привернути увагу всієї Церкви (духовенства  і мирян) до цього способу життя. Він хотів показати, що існує такий спосіб життя – цілковитого посвячення Богові. Стрітення є днем особливих роздумів над богопосвяченим життям.

Якщо ми приглянемося до таїнства СТРІТЕННЯ, то бачимо надзвичайні події: Пресвята Діва Марія жертвує Богові найбільший Дар, який отримала – свого Сина Ісуса Христа, тим самим приносячи й себе в жертву. Подібну жертву з самих себе для любові до Христа складають богопосвячені особи: «Богопосвячене життя, що ґрунтується на прикладі життя і на вченні Господа нашого Ісуса Христа, – це дар Бога Отця своїй Церкві за діянням Святого Духа. Через євангельські ради притаманні Ісусові риси – чистота, вбогість і послух – набувають у світі постійної «видимості» і спрямовують погляд віруючих до того таїнства Божого Царства, яке вже діє в історії, але остаточно виповниться в небі»” (Йоан Павло ІІ, Vita consecrata, 1).

Що таке монашество? Що таке богопосвячене життя? Воно ґрунтується на прикладі життя самого Ісуса Христа. Через складання євангельських рад – монаших обітів – убожества, чистоти і послуху, притаманні Ісусові риси набувають у світі постійної «видимості» і мають за мету спрямовувати погляд віруючих до таїнства Божого Царства.

Пише блаженний Папа Йоан Павло ІІ: «Впродовж століть ніколи не бракувало чоловіків і жінок, які слухняно йшли за покликом Отця та за спонукою Святого Духа. Вони обирали цей особливий шлях наслідування Христа, щоб віддатися Йому з «неподільним» серцем (див. 1 Кор 7,34). Як і Апостоли, вони полишили все, щоб бути разом із Ним і, так само як Він, посвятити себе служінню Богові і ближнім. У такий спосіб завдяки численним харизмам духовного й апостольського життя, якими їх обдарував Святий Дух, вони спричинились до повнішого виявлення таїнства та посланництва Церкви і послідовно зробили свій внесок до оновлення суспільства…»

Читати повністю…

ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ
Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви до вірних
з нагоди 120-літнього ювілею Патріарха Йосифа (Сліпого)

Дорогі у Христі!

Кожен ювілей наших слуг Божих та ісповідників віри – це не лише добра нагода соборно згадати їхні імена і всім Божим народом нашої Церкви помолитися за упокій їхніх душ та просити Бога про їхню прославу на землі: ми робимо це постійно. Відзначення ювілеїв – це також і духовний привілей нового спілкування зі світочами нашої церковної історії, що здійснюється через читання їхнього слова та осмислення їхнього чину. Це робить нас причасниками їхньої мудрості та вдячними спадкоємцями їхнього досвіду.

Цього року наша Церква відзначає 120-річчя з дня народження ісповідника віри Патріарха Йосифа (Сліпого). Хоча вказана дата є тризначним числом, це не повинно нас бентежити: Патріарх Йосиф – наш сучасник! У цьому легко переконатися, коли зануритися в обставини його життя чи ознайомитися з його пастирським словом. Своєю візією майбутнього він на кілька десятиліть випередив свою епоху – щоб опинитися поруч із нами в нашому сьогоденні.

Розгляньмо на початку один малопомітний, але знаменний приклад із його біографії. Тисяча дев’ятсот п’ятдесят сьомий рік… Йосиф (Сліпий), вже  як Митрополит, перебуває на засланні в с. Маклаково Красноярського краю. Неволя, утиски, заборона священнодіяти. Як багато людей із нинішнім способом мислення мріяли б у його ситуації бодай повернутися до рідного краю і тихенько дожити свого віку, щоб нічим не зачепити страшного карального маховика. А Митрополит Йосиф пише в той час послання з несподіваною, але промовистою назвою: «Великого бажайте!». Чи було це послання скероване до його ровесників? Формально, так. Але чи треба було нагадувати про велич бажань тим його землякам, які тоді масово йшли на великі жертви в ім’я найвищих народних святинь? Чи не є це посланням до нас, людей нинішнього часу, в якому модно бажати «усе і відразу», в якому щоразу менше розрізняють добро і зло, сакральне і брудне, велике і нице?

Як сказано вже, людина росте зі своїми задумами і своїми плянами. Високі пориви її підносять, а низькі і грішні похоті руйнують. Правда, не кожний вродився генієм і не кожному дав Бог довершувати спасенні діла і повертати умовинами часу, немов коловоротом, але кожному дано бажати «великого», молити Бога про те, помагати посильно у великих духових будовах, бо з дрібних цегол виростає гігант. Кожний може чинити добре, а в кожному доброму є і велике. Людина може вчинити проминаюче заслуженим для вічності і в часовому зловити вічне! Читати повністю…

Є такий нідерландський художник Рембрандт Гарменсзон ван Рейн (1606-1669). Він походив з багатодітної родини. За даними голландських дослідників, родина матері залишилась в лоні католицької церкви, хоча в Голландії домінував протестантизм. З 1629 до 1669 майстер написав близько 60 автопортретів. Спадок майстра близько 600 картин, 300 офортів, 2000 малюнків. Серед його шедеврів – “Повернення блудного сина”…

А до недільних роздумувань пропонуємо Вам проповідь Блаженнішого Любомира.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі!

Сьогодні ми роздумуватимемо над притчею про блудного сина. За своєю тематикою вона подібна до притчі про митаря і фарисея, яку ми розглядали вчора. Тому й сьогодні ми зосередимо свою увагу на місці Бога в нашому житті, подумаємо, ким Він є для нас.

Перед нами – батько. Як свідчить його син, він – добрий господар, бо його наймити мали що з’їсти. Це означає, що він шанував своїх слуг і наймитів, добре їx годував. Цей батько має двох синів. І ось молодший звертається до нього з проханням віддати його частку спадщини, бо він хоче йти в чужі краї.

Дехто з нас вважає, що гріх молодшого сина полягав у тому, що він пішов, втік з дому. Але ні! Він звернувся до батька з цілком природним проханням. Щоб зрозуміти цю притчу, потрібно врахувати обставини життя в Палестині в часи Ісуса Христа. Тоді був дуже мудрий закон, який забороняв ділити землі. Якщо в когось було декілька дітей, то всю землю одержував найстарший, а молодшим виплачували їхню частку і вони або йшли вчитися, або ставали ремісниками, або вирушали в чужі краї і там влаштовували собі нове життя. Був у них ще такий звичай: ті, що пішли в далекий край, на схилі років поверталися в Палестину, купували собі клаптик землі, щоб вмерти в рідному краї.

Тому, почувши слова сина, батько не розгнівався, радше, навпаки, – зрадів, що син сам виявив ініціативу, бажання і відвагу піти в чужі краї, щоб там розпочати своє життя. Він виділив молодшому синові стільки, скільки йому належало і, напевно, дав йому повчання, як той має поводитися в чужому краю та поблагословив його на дорогу. Отже, в цьому вчинку сина не було гріха. Читати повністю…

Кожного року в день 11 лютого відзначається Всесвітній День Хворого. Це також день, коли в 1858 році відбулося Обявлення Богородиці у Люрді. Пропонуємо Вашій увазі перечитати послання Святішого Отця Венедикта XVI з нагоди цього Дня Хворого – 11 лютого 2012 року.

«Встань та іди, віра твоя спасла тебе» (Лк. 17, 19)

Дорогі брати і сестри!

З нагоди Всесвітнього Дня Хворого, який відзначатиметься 11 лютого 2012 року, у свято Божої Матері з Люрду, я хотів би оновити свою духовну близькість з усіма хворими, які перебувають у лікарнях та інших оздоровчих місцях чи під опікою своїх сімей, і запевнити їх в турботі та любові до них всієї Церкви. Приймаючи з щирістю і з любов’ю кожне людське життя, найперше слабке і хворе, християнин виражає важливий аспект свого євангельського свідчення, наслідуючи приклад Христа, який схилявся над матеріальними і духовними хворобами людини, аби лікувати їх.

1. Цього року, впродовж якого готуємось до урочистого святкування Всесвітнього Дня Хворого, що відбудеться у Німеччині 11 лютого 2013 і присвячене взірцевій постаті євангельського самарянина (пор. Лк. 10, 29–37), я хотів би наголосити на «таїнствах зцілення», тобто таїнстві Покаяння і Примирення, а також таїнстві Єлеопомазання, яке досягає своєї природної повноти в Євхаристії.

Зустріч Ісуса з десятьма прокаженими, про яку розповідається в Євангелії від св. Луки (пор. Лк. 17, 11–19), зокрема, слова, які Христос Господь говорить до одного з них: «Встань та іди, віра твоя спасла тебе» (Лк. 17, 19), допомагають усвідомити важливість віри для осіб, які під тягарем страждань і хвороб наближаються до Господа. У зустрічі з Ним вони мають реальний досвід того, що той, хто вірить, ніколи не самотній! Бог через Свого Сина ніколи не залишає нас наодинці з нашими тривогами і стражданнями, Він завжди з нами і допомагає нам їх переносити, хоче зцілити глибину наших сердець (пор. Мк. 2, 1–12).

Читати повністю…

Різдво Христове – це великий і прекрасний день… Наша парафіяльна спільнота його переживала по-особливому.  У святковому богослужінні взяли участь багато парафіян і гостей з міста та навколишніх сіл. Колядки в цей день лунали на кількох мовах – по-українськи, по-латинськи, по-іспанськи і по-італійськи. Це вперше і біля прекрасної шопки, яку цього року вперше поставили у церкві, фігури в якій сягають 90 см. Наші місцеві дизайнери постаралися і прикрасили це «місце для Бога-Дитяти» з повною відданістю та неперевершеним смаком. П’ятеро священиків служили різдвяні відправи: очолював о. Йосафат Бойко ВС, настоятель парафії, о. Артуро Руїз Фрейтес, ВС – священик нашого Згромадження, який відвідував в ці дні Україну, о. Андрій Кудлик, ІІІ Чин ВС, о. Антоній Вацеба, ВС (який готується до навчання в Римі) і о. Теодосій Савчук, ВС, який вже переїхав на нову місійну працю до Вінниці, де саме від 15 січня відбудеться офіційний початок праці Згромадження у цьому місті.   

У часі відправи о. Йосафат Бойко, ВС закликав присутніх роздумати  над цінністю приходу Бога до людини у виді Дитяти. Зокрема він зазначив:

«Згадуючи таїнства з життя Господа нашого Ісуса Христа, наша увага лине до Його святої Особи: Він правдивий Бог і правдивий чоловік. Яко Бог, був при створенні світу, «Ним постало все і ніщо, що постало, не постало без нього» (Ів 1,3); про Нього сповіщали пророки: «Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл» (Іс 7, 14). Він був зачатий від Святого Духа і народився від Діви Марії в часі, яко людина, правдивий чоловік. Це завжди залишається для нас «ТАЇНСТВОМ» і то великим, перед яким треба схилити свою голову на знак смирення та визнання Божої всемогутності, яка проявляється у простоті народженої дитини. Усе це таїнство викликає у людини здивування та невимовну радість, а одночасно і захоплення, як про говорив св. Йоан Золотоустий: «За чим колись тужили праотці, що предсказували пророки і що бажали бачити праведники, те сьогодні сповнилося і стало дійсністю. Бог з’явився на землі в тілі й оселився між людьми. Тому, мої дорогі, радуймося і веселімося».

Бог з неба сходить до людини, щоб нагадати людині про велику правду, що вона призначена – для неба. Так, браття і сестри, ми призначені для неба, Христос-Бог стає людиною, щоб нагадати людині, що вона сотворена на «образ і подобу Божу» (пор. Бут (1,26) і що вона прямує до вічності.

Бог через Ісуса Христа – Сина свого Єдинородного об’являє себе людству: «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив» (Ів 1, 18).

Протягом перших століть християни не мали окремого празника Христового Різдва, а святкували празник «Богояв­лення». Цей празник поєднував у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово «Епіфанія» чи «Теофанія» означає власне «Богояв­лення» і означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його Різдво.

Тому в ці святкові дні, смиренно схиляючи нашу голову та наш ум перед Величністю Бога у малій Дитині, співаємо зі всією Церквою: «Таїнство бачу я дивне й преславне, небом стає вертеп, престолом херувимським – Діва, оселею – ясла, в яких лежить неосяжний Христос Бог. Його, оспівуючи, величаю!» (Канон утрені празника).

Наша увага сьогодні також лине і до середовища, родини, де вибрав прийти до людини сам Господь. Він, яко Бог, вибрав собі за матір Діву – таїнство. Його опікуном стає Святий Йосиф, Обручник Діви Марії – таїнство. Він має матір і опікуна. Він народжується у родині. Зазвичай у родині приходять діти у цей світ, тому для кожного з нас родина – це щось «святе». Батько і матір, якими би вони не були – вони завжди є тато і мама, і яка би відстань нас не розділяла – вони завжди «близько». Чи вони живі чи померлі – за них ми повинні молитися.

Різдвяні та Йорданські свята є часом, коли ми збираємося у родині, коли ми відвідуємо одні одних з колядкою, коли ми стаємо одні одним ближчими та нагадуємо собі про родинні зв’язки. Це час, коли ми повинні відвідати родичів і близьких, яких, можливо ми давно не відвідували; це час, коли ми повинні примиритися з нашими близькими, бо святкуємо прихід на землю Христа «Царя Миру», як його часто величаємо. Ціла родина сумує, коли якогось члена немає з ними чи він хворий, чи відсутній. Родина терпить важко, коли якийсь член нехтує родинним затишком чи нехтує рідною хатою. Добрий батько зажди старається, щоб усі були «одним цілим», а не кожен жив сам по собі. Читати повністю…

«Дорогі брати й сестри, з радістю приймаю вас на цій першій в цьому році загальній аудієнції і від щирого серця складаю вам та вашим родинам свої найщиріші побажання: Нехай Бог, Який через народження Христа, Свого Сина, вилив радість на цілий світ, огорне всі діла та дні своїм миром», – сказав Папа Венедикт XVI, приймаючи у середу, 4 січня 2012 р., кілька тисяч паломників у залі ім. Павла VI у Ватикані, додаючи: «Під час цієї катехизи бажаю коротко пригадати кілька тем, пов’язаних із святкуванням Господнього Різдва, для того щоб кожен з нас міг напитися з невичерпного джерела цього таїнства та принести життєві плоди».

Якою ж є наша перша реакція перед обличчям цього надзвичайного вчинку Бога, Який став Дитиною? За словами Святішого Отця – це радість. «Оце звіщаю вам велику радість», – каже ангел пастухам. З чого ж народжується ця радість? «Із здивування серця, бачачи, що Бог став близьким до нас, як Він турбується про нас, як діє в історії», – сказав Венедикт XVI, додаючи, що Різдво є джерелом радості саме тому, що можемо бути впевнені у тому, що Бог «понижується аж до рівня людини, щоб нас підвести до Себе». І як зауважив Папа, «всі різдвяні пісні є вираженням цієї радості» з приводу того, що «небо і земля поєдналися».

Духовність та богослов’я Різдва, вів далі Святіший Отець, описують цей факт, говорячи про чудесний обмін між божественним та людським. Першим актом цього обміну є те, що відвічне «Слово взяло на Себе нашу людськість, а взамін людська природа була піднесена до божественної гідності. Другий момент обміну полягає в нашій дійсній та глибокій участі в Божій природі Слова». Як зауважив Венедикт XVI, «мрія людини, започаткована ще в раю – хочемо бути, як Бог, – несподіваним чином здійснюється, не задля величі людини, яка не може стати Богом, але задля покори Бога, Який сходить, входячи до людської покори, підносячи її до справжньої величчі свого буття». Без цього, залишатиметься загадкою, для чого Бог створив людину, адже лише побачивши, що з нами Бог, можемо віднайти світло для свого існування, бути щасливими й жити у радості. Цей чудесний обмін особливим чином уприсутнюється у Пресвятій Євхаристії, адже беручи участь у Службі Божій, «ми підносимо Богові хліб і вино, плоди землі, щоб Він прийняв їх і перемінив, даруючи Себе Самого та стаючи нашою поживою, щоб отримуючи Його Тіло і Кров, ми стали учасниками Його Божественного життя».

Іншим аспектом Різдва, на який звернув увагу Папа, є те, що коли ангел явився пастухам, то їх «осіяла Господня слава». Святий Іван у пролозі до своєї Євангелії також говорить про Воплочене Слово як про світло, здатне просвітити кожну людину. «Христовий прихід розсіює темряву світу, наповнює Святу ніч небесним блиском та поширює на людські обличчя сяйво Бога Отця», – зазначив Венедикт XVI, вказуючи на те, що через Таїнство Воплочення Бог, Який раніше промовляв до світу через Своїх посланців, тепер «з’явився», вийшов зі свого недоступного світла, щоб просвітити світ.

Папа зауважив, що Церква не є світлом, але отримує світло від Христа, приймає його, щоб просвітитися та щоб його поширювати в повноті його сяйва. «І так повинно ставатися також в нашому особистому житті», – додав він.

«Дорогі брати й сестри, – сказав на завершення Венедикт XVI, – Різдво означає зупинитися та споглядати оце Дитя, Таємницю Бога, Який в покорі та убогості став людиною, але, понад усе, означає знову прийняти до свого серця цю Дитину, яка є Христом Господом, щоб жити Його життям, вчинити так, щоб його почуття, думки й діла стали нашими почуттями, думками й ділами; святкувати Різдво, отже, означає виявляти радість, новизну та світло, які це народження принесло в наше життя, щоб і ми для ближніх були носіями радості, справжньої новизни та Божого світла».

Джерело: Радіо Ватикан

Вже традиційно 1 січня кожного року Католицька Церква відзначає Всесвітній день миру. Ще його називають Днем всесвітніх молитов про мир. 8 грудня 1967 року цей день був започаткований Святішим Отцем Павлом VI.  Загальний лозунг Всесвітнього дня миру: «Пробач, і ти отримаєш мир». Темою цьогорічного дня є “Виховання молоді до справедливості та миру”.

Виховання молоді до справедливості та миру

1. Початок нового року, яким Бог обдаровує людство, є заохоченням для мене скласти усім, з великою довірою і любов’ю, спеціальні побажання, щоби період, який ми маємо перед собою, сповнився реальною справедливістю і миром.

З яким ставленням слід підходити до нового року? У Псалмі 130 ми бачимо дуже гарний поетичний образ. Псалмоспівець каже, що вірний чекає на Бога «більше, ніж сторожа світанку» (р. 6), очікує з незмінною надією, тому що знає, що Він принесе світло, милосердя і порятунок. Це очікування народжується з досвіду обраного народу, який визнає, що він був вихований Богом, щоб побачити світ у Його істинності та щоб не піддаватися пригнобленню перед загрозою лиха. Я заохочую вас, щоб 2012 року ви мали таку власну довірливу поставу до Бога. Це правда, що у рік, який добігає кінця, зросло розчарування через кризу, що гнобить суспільство, світ праці та економіки; коріння цієї кризи, перш за все культурні та антропологічні. Складається враження, що пелена темряви охопила наш час і не дає побачити відблиски денного світла.

В цій темряві людське серце все ще чекає світанку, про який говорить псалмоспівець. Це очікування особливо яскраве і помітне у молодих людей, і тому я думаю про них з огляду на той внесок, який вони можуть і повинні зробити в суспільство. Саме тому хочу представити Послання на XLV Всесвітній День Миру в перспективі освіти: «Треба виховувати молодих людей до справедливості та миру», бо я переконаний, що їх ентузіазм та ідеалізм схильні дати світові нову надію. Читати повністю…

Дорогі брати і сестри,

Уривок з листа святого Апостола Павла до Тита, який ми щойно чули, починається урочисто словом “apparuit”,  яке згодом повторюється також в читанні Меси на світанку: “apparuit” – тобто «явилась». Це провідне слово, яким Церква у стислий спосіб хоче виразити суть Різдва.

Перед цим люди багато разів і в різний спосіб говорили і творили людські подоби Бога. Сам Бог в різні способи промовляв до людей (Євр 1,1: в читанні Меси в день). Але тепер сталося щось набагато більше: Він явився! Показався! Вийшов з недосяжного світла,  в якому перебуває. Він сам прийшов до нас. Це була велика радість Різдва для стародавньої Церкви: Бог об’явився. Це вже не лише ідея, не лише щось, що можемо інтуїтивно зрозуміти без допомоги слів. Він «явив Себе». Але поставмо собі питання: Як об’явився? Ким Він є насправді? Читання Меси на світанку пояснює це: «явилась доброта Бога… і Його любов до людей» (Тит 3, 4). Для людей дохристиянських часів, котрі на тлі загроз і небезпек світу боялися, що також і Бог може бути не добрим, а навпаки – жорстоким і байдужим, це було справжнє «об’явлення», велике світло яке нам об’явилося: Бог є суцільним добром. Також і сьогодні люди, які не в змозі більше розпізнати Бога у вірі, запитують: чи вишня міць, яка творить і підтримує світ, є справді доброю? Або ж чи зло не є також могутнім і оригінальним, як добро і краса, які в сяючих хвилинах зустрічаємо у всесвіті? «Явилася доброта Бога… і Його любов для людей» – це є нова і втішна впевненість, яка нам подарована у Різдві.

В усіх трьох Службах Різдва в Літургії Слова чуємо уривок з книги пророка Ісаї, який описує ще більш конкретно об’явлення (епіфанію), яка сталася на Різдво: «Дитятко нам народилося, Сина нам дано. На Його плечах спочила влада і Його Ім’я буде: Чудовий дорадник, Могутній Бог, Отець навіки, Князь миру. Великою буде Його могутність, і мир не матиме кінця» (Іс  9,5). Ми напевно не знаємо, чи пророк, прорікаючи ці слова, думав про якесь дитя, народжене у той же історичний період. Але це видається неможливим. Це єдиний текст Старого Завіту в якому про Дитину, про людське єство сказано: «Його Ім’я буде могутній Бог, Отець навіки». Ми маємо справу з баченням, яке виходить поза історичні обрії у напрямку того, що є таємниче, здійснене у майбутньому. Дитя, в усій Його слабкості, є могутнім Богом.  Дитя, в усій Його бідності і залежності, є Отцем навіки. «І мир не матиме кінця». А перед тим пророк звіщає, про «велике Світло», і це світло, яке походить від Нього, спалить немов у вогні кожний жезл гнобителя, кожен чобіт вояка, що нападає, кожне вбрання, просякле кров’ю (пор. Іс 9, 1. 3-4).

Бог об’явився як Дитя. Саме так Він протиставляється кожному насильству і несе вість, яка є миром. Зараз, у світі, де у багатьох куточках землі є небезпека розмаїтого насильства, в якому завжди є жезли гнобителів та одяг, просяклий кров’ю, дивімося на Господа: Ти могутній Боже, об’явився як дитина, і Ти явився нам як Той, що нас любить, і через якого переможе любов. І Ти дав нам зрозуміти, що разом з Тобою мусимо бути діячами миру. Ми милуємося Твоїм приходом у світ Дитиною, любимо Твоє не насильство, але страждаємо з приводу того, що насильство триває у світі, і тому також просимо Тебе: «Яви Твою могутність, Боже». В цей наш час, у цьому нашому світі вчини, щоб жезли гнобителів, одіж обагрена у кров і чобіт вояка-нападника були спалені, і так переможе Твій мир у цьому нашому світі. Читати повністю…

Дорогі читачі, сьогодні, коли багато християн святкують Різдво Христове, пропонуємо Вам одне інтервю  “Про особливості святкування Різдва українськими римо-католиками”. Розповідає о. Костянтин МОРОЗОВ, Секретар Літургійної Комісії при Конференції Римо-Католицьких єпископів України, консультор Конгрегації у справах Богопочитання і Звершення Таїнств.

— Христове Різдво сьогодні. Яке його значення для пересічної людини?

— Значення Різдва для пересічної людини пов’язане зі ставленням тієї ж пересічної людини до Христа. Відповідь на запитання: «Хто такий Христос? Ким Він є для мене?» є фундаментальною.

Якщо хтось не вважає Ісуса Христа визначною для себе особою, то і Різдво, тобто день народження цієї особи, не відіграватиме жодної ролі в житті цієї людини. Єдиним значенням Різдва для такого роду пересічної людини обмежиться додатковими вільними днями, в які вона зможе робити те, що видається їй важливим.

Якщо хтось вважатиме Ісуса лише визначною історичною особою, то тоді ранг свята Різдва практично не відрізнятиметься від згадування інших визначних подій минулого – наприклад, заснування Риму, повстання Спартака, день народження академіка Корольова, першій політ у космос Гагаріна тощо.

Пересічна людина нашого суспільства ставиться до Різдва як до професійного свята. І як на інших сторінках календаря зустрічаємо день медика, шахтаря, журналіста, так у ментальності багатьох два найважливіших свята – Різдво і Пасха – асоціюється з «професійним святом» християн.

Правда є такою, що з приводу перешкод у християнському вихованні і передаванні віри з боку атеїстичної влади у нашому недалекому минулому, пересічна людина, яка зараховує себе до числа християн, не може побачити відразу всієї глибини найважливіших свят. Читати повністю…