Притча про троянду на початок року

Є багато притч біблійних та інших, на релігійну тематику, чи про духовність вцілому. Кожна притча має якусь мораль… Притчі мають свою цінність, бо за простими речами часто криється велика мудрість. У своїй проповіді на завершення року о. Йосафат розказав дві притчі: одну про троянду (автор Бруно Ферреро) і побажав присутнім, щоби старалися у житті творити добро не лише для тіла, але і для душі, і другу про маму, яка готувала їсти: щоби ми зважали в житті на тих людей, яких Господь поставив на нашому життєвому шляху…

 Пропонуємо і Вам, дорогі відвідувачі нашого сайту, поринути у роздуми… на початку року!

ТРОЯНДА: Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю.
На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих – завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима.
Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш.
Якось француженка спитала поета:
- Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній?
- Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, – відповів той.
Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш почала розпускатися, і дав її убогій жінці. Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її… І пішла, притискаючи троянду до грудей.
Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці – мовчазна, нерухома, як і раніше.
- Чим вона жила всі ці дні? – спитала молода француженка.
- Трояндою, – відповів поет.

“На світі є тільки одна єдина проблема – як знову дати людству якусь духовну поживу, викликати неспокій духа. Треба, щоб людство було зрошене з висоти. Слухайте: неможливо далі жити, думаючи про холодильники, політику, баланси і кросворди. Так неможливо йти далі”, – писав Антуан де Сент-Екзюпері.

“Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого”. (Мт. 13, 34)

І друга про “НЕДІЛЬНИЙ ОБІД
Мама, як звичайно, покликала з кухні:
- Прошу до столу. Все готове!
Її чоловік, який читав, і два сини, що дивилися телевізор, швидко відгукнулися і з шумом сіли до столу.
Прийшла господиня, але замість пахучих страв, кинула на стіл жменьку сіна.
- Це що?! – закричали всі разом.
- Чи ти здуріла? – спитав її чоловік.
Господиня спокійно подивилася на них і сказала:
- Я думала, що ви не звернете на це уваги. Вже двадцять років готую для вас і ніколи ще не почула жодного слова, з якого я могла б зрозуміти, що ви жуєте не сіно.

Comments are closed.