13 січня в переддень великого празника обрізання Господнього та св. Василія Великого на парафію свв. апостолів Петра і Павла, що в с. Старуня (Ластівці, Богородчанський р-н) було перенесено частинку мощей блаженного священномученика Симеона Лукача. Село Старуня є рідною землею для блаженного Симеона, оскільки він тут народився, тут як священник служив у часи підпілля, тут і помер. За старанням місцевого пароха о. Ярослава Середюка та цілої парафіяльної спільноти, частинку мощей блаженного священномученика було перенесено із Архикатедрального собору, що в Івано-Франківську для прилюдного вшанування у його рідне село.

Отця Йосафата Бойка, ВС, що власне виконував делегацію від імені преосвященного Архиєпископа, митрополита Володимира (Війтишина), разом із  часточкою мощей блаженного, на церковному подвір’ї зустріла ціла парафіяльна спільнота із традиційним хлібом і сіллю та різдвяними привітаннями.

Святкування розпочались урочистою Службою Божою, яку очолив о. Йосафат,  ВС.  Розділити радість із  отцем парохом прийшли також інші священики, що співслужили та уділяли чисельним вірним святу тайну сповіді.

На закінчення Святої Літургії був прочитаний декрет від преосвященнішого Архиєпископа та Митрополитв Володимира (Війтишинв) про автентичність даних мощей та дозвіл на постійне перебування їх і храмі святих Петра і Павла, що в с. Старуня. Опісля всі присутні мали можливість отримати благословення мощами, та попросити у Господа за посередництво Блаженного священномученика необхідних для себе ласк.

Прес-центр парафії

У неділю 15 січня народилася нова спільнота отців Згромадження Воплоченого Слова у м. Вінниці. Два священики о. Григорій Рогацький, ВС (повернувся кілька днів тому з Риму, колишній настоятель Згромадження в Україні) та о. Теодосій Савчук, ВС (висвячений на священика 11 грудня 2011 року) прибули тиждень тому до Вінниці на парафію Покрова Пресвятої Богородиці, щоби готуватися до нового місійного служіння. Отець Михайлом Волошин, настоятель спільноти зі своїм помічником Антонієм Ніколаєвим щедро ділилися досвідом праці на Вінничині та пояснювали всі нюанси праці на парафії. У неділю об 11 годині розпочалася Божественна Літургія, яку очолив Кир Йосиф Мілян, єпископ-помічник Київської Архиєпархії, а йому спіслужили отці Редемптористи на чолі з протоігуменом о. Ігорем Колісником та отці Згромадження Воплоченого Слова на чолі з настоятелем о. Фернандо Браво.

По відправі Божественної Літургії Владика Йосиф (МІЛЯН), Єпископ-помічник Київської Архиєпархії УГКЦ, представив вінницькій спільноті вірних нових пастирів: новим адміністратором став о. Григорій Рогацький. Нова спільнота має на прохання Єпископа продовжити довголітню працю отців Редемптористів, бо саме вони жертвенно розпочинали тут працю та багато років посвятилися на віддане служіння.

У часі проповіді Владика Йосиф звернув увагу на будівництво храму людських душ, висловив слова вдячності за їхнє служіння отцям Редемптористам та побажав новим священикам ревної апостольської праці та пастирської второпності.

У співслужінні, від Редемптористів були присутні – Протоігумен Львівської Провінції – о. Ігор Колісник разом з Провінційною Радою, від Згромадження Воплоченого Слова – Провінційний настоятель – о. Фернандо Браво, зі своєю Радою та інші отці. На святі також були присутні сестри-монахині Згромадження Сестер Господа і Діви Марії з Матара (з Чернечої Родини Воплоченого Слова), сестри зі Згромадження Дочок Милосердя Каносіянок (Римо-католицької Церкви м. Вінниці), численні родичі та знайомі з Івано-Франківщини та Закарпаття а також інші гості.

Варто знати про історію парафії (http://www.cssr.lviv.ua/about/monasteries/pokrovy-vinnytsya/):

Історія перебування редемптористів у м. Вінниці сягає аж 1957 р. У той час о. Григорій Мисак повернувся до Львова із заслання. Радянська влада не хотіла дати йому львівської прописки, тому він був змушений їхати до іншого міста. Боже Провидіння спровадило його до м. Вінниці. За допомогою римо-католицьких священиків влаштувався на роботу, знайшов помешкання.

О. Мисак був ревним священиком. Він проповідував Євангеліє невеликим групам мирян, які збиралися по квартирах: відправляв Богослужіння, уділяв Святі Тайни. На короткий час до нього приїхав о. Богдан Орищук, але влада не дала дозволу на замешкання. Як і о. Мисака, подібна доля спіткала о. Романа Бахталовського - після невдалих спроб прописатися у м. Львові він приїхав до м. Вінниці, але і там надовго не затримався (лише два місяці). Він за допомогою римо-католицьких священиків викупив будинок у м. Хмільнику (Вінницька область) і туди переїхав. Там виконував різні послуги душпастирства, допомагав римо-католицьким священикам у місцевому костелі та одночасно опікувався сестрами Згромадження Непорочного Серця Марії, яке він у 1945 році заснував. Читати повністю …..

Різдвяний час цінний і тим, що чути багато колядок. Сьогодні неодноразово чути таку думку: «Сьогодні коляда занепадає» або «Тепер нема кому колядувати» та інші…

А ми сьогодні хочемо просто подякувати Богу за таку цінну можливість колядками прославляти Бога.

Цьогоріч у нас на молодій парафії свв. Кирила і Методія у Крихівцях протягом трьох повних днів від 14 до 23 години лунала коляда…

Наша молодь на чолі з о. Антонієм та діти на чолі з о. Теодосієм приготували гарні вертепи, у яких було задіяно понад 30 чоловік (діти і молодь) і які протягом двох днів 8 і 9 січня обійшли майже всі оселі нашої парафії.

Минулого року вони заколядували на велику намісну переносну ікону Богородиці, два роки тому на ікону «Голготу» для вшанування в часі Великого посту і цьогоріч також постаралися і за заколядовані гроші буде придбано щось цінне для нашого храму.

Окрім «вертепників» у коляді протягом 3 днів (Різдва, Марії і Степана) взяли участь понад 70 чоловік парафіян, серед яких більшість молодих сімей, а також і гості, які приїхали колядувати до наших парафіян.

В неділю 8 січня святу Літургію своїми чудовими дитячими голосами супроводжували хористи – маленькі «Дзвіночки» із музичної школи. А по відправі вертепним дійством всіх дивувала наша молодь.

На св. Степана вертеп ставили діти разом з о. Теодосієм, а також і гості із Богородчанського району.

Колядники носили із собою зірки, дзвоники, а також були одягнені по-святковому – у вишивках, жінки і дівчата у шелєнових хустках…

Навіть брак найбільш звичного різдвяного снігу, не зупинив прекрасної коляди, за що я щиро дякую всім тим, які взяли активну участь у цьогорічній коляді.

 о. Йосафат Бойко, ВС (постійний колядник)

Різдво Христове – це великий і прекрасний день… Наша парафіяльна спільнота його переживала по-особливому.  У святковому богослужінні взяли участь багато парафіян і гостей з міста та навколишніх сіл. Колядки в цей день лунали на кількох мовах – по-українськи, по-латинськи, по-іспанськи і по-італійськи. Це вперше і біля прекрасної шопки, яку цього року вперше поставили у церкві, фігури в якій сягають 90 см. Наші місцеві дизайнери постаралися і прикрасили це «місце для Бога-Дитяти» з повною відданістю та неперевершеним смаком. П’ятеро священиків служили різдвяні відправи: очолював о. Йосафат Бойко ВС, настоятель парафії, о. Артуро Руїз Фрейтес, ВС – священик нашого Згромадження, який відвідував в ці дні Україну, о. Андрій Кудлик, ІІІ Чин ВС, о. Антоній Вацеба, ВС (який готується до навчання в Римі) і о. Теодосій Савчук, ВС, який вже переїхав на нову місійну працю до Вінниці, де саме від 15 січня відбудеться офіційний початок праці Згромадження у цьому місті.   

У часі відправи о. Йосафат Бойко, ВС закликав присутніх роздумати  над цінністю приходу Бога до людини у виді Дитяти. Зокрема він зазначив:

«Згадуючи таїнства з життя Господа нашого Ісуса Христа, наша увага лине до Його святої Особи: Він правдивий Бог і правдивий чоловік. Яко Бог, був при створенні світу, «Ним постало все і ніщо, що постало, не постало без нього» (Ів 1,3); про Нього сповіщали пророки: «Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл» (Іс 7, 14). Він був зачатий від Святого Духа і народився від Діви Марії в часі, яко людина, правдивий чоловік. Це завжди залишається для нас «ТАЇНСТВОМ» і то великим, перед яким треба схилити свою голову на знак смирення та визнання Божої всемогутності, яка проявляється у простоті народженої дитини. Усе це таїнство викликає у людини здивування та невимовну радість, а одночасно і захоплення, як про говорив св. Йоан Золотоустий: «За чим колись тужили праотці, що предсказували пророки і що бажали бачити праведники, те сьогодні сповнилося і стало дійсністю. Бог з’явився на землі в тілі й оселився між людьми. Тому, мої дорогі, радуймося і веселімося».

Бог з неба сходить до людини, щоб нагадати людині про велику правду, що вона призначена – для неба. Так, браття і сестри, ми призначені для неба, Христос-Бог стає людиною, щоб нагадати людині, що вона сотворена на «образ і подобу Божу» (пор. Бут (1,26) і що вона прямує до вічності.

Бог через Ісуса Христа – Сина свого Єдинородного об’являє себе людству: «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив» (Ів 1, 18).

Протягом перших століть християни не мали окремого празника Христового Різдва, а святкували празник «Богояв­лення». Цей празник поєднував у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово «Епіфанія» чи «Теофанія» означає власне «Богояв­лення» і означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його Різдво.

Тому в ці святкові дні, смиренно схиляючи нашу голову та наш ум перед Величністю Бога у малій Дитині, співаємо зі всією Церквою: «Таїнство бачу я дивне й преславне, небом стає вертеп, престолом херувимським – Діва, оселею – ясла, в яких лежить неосяжний Христос Бог. Його, оспівуючи, величаю!» (Канон утрені празника).

Наша увага сьогодні також лине і до середовища, родини, де вибрав прийти до людини сам Господь. Він, яко Бог, вибрав собі за матір Діву – таїнство. Його опікуном стає Святий Йосиф, Обручник Діви Марії – таїнство. Він має матір і опікуна. Він народжується у родині. Зазвичай у родині приходять діти у цей світ, тому для кожного з нас родина – це щось «святе». Батько і матір, якими би вони не були – вони завжди є тато і мама, і яка би відстань нас не розділяла – вони завжди «близько». Чи вони живі чи померлі – за них ми повинні молитися.

Різдвяні та Йорданські свята є часом, коли ми збираємося у родині, коли ми відвідуємо одні одних з колядкою, коли ми стаємо одні одним ближчими та нагадуємо собі про родинні зв’язки. Це час, коли ми повинні відвідати родичів і близьких, яких, можливо ми давно не відвідували; це час, коли ми повинні примиритися з нашими близькими, бо святкуємо прихід на землю Христа «Царя Миру», як його часто величаємо. Ціла родина сумує, коли якогось члена немає з ними чи він хворий, чи відсутній. Родина терпить важко, коли якийсь член нехтує родинним затишком чи нехтує рідною хатою. Добрий батько зажди старається, щоб усі були «одним цілим», а не кожен жив сам по собі. Читати повністю …..

День перед Різдвом є багатим на літургійні відправи (Вечірня з Літургією св. Василія Великого, Велике Повечіря). Саме в цей день молитовно оспівується очікування і прихід Господа в Дитині, Всемогутнього у немічному Дитяті.

Наша монаша і парафіяльна спільнота також пережила глибоко цей день, особливо ввечері. Вже стало певною традицією, що Велике Повечір’я відправляється о 16.30 і саме в цей час відбувається обряд благословення просфори. При литійнику попри звичні просфори для мирування, ми готуємо багато просфор – для кожної родини. І після освячення настоятель роздає просфори кожній родині, складаючи побажання на різдвяні свята. По черзі підходять всі присутні (разом всі з кожної оселі на чолі з батьком) і отримують просфору, яку, сідаючи до Святої Вечері розділяють між членами родини, на знак духовної єдності у Христі.

Після прософри отримували також і “вифлеємське світло”.

Перед роздаванням просфори у супроводі колядки відбувається покладання Дитятка Ісуса до Вифлеємських ясел.

Прес-центр Парафії

“Час нашого спасення вже настав. Готуйся, вер­тепе, бо Діва надходить, щоб родити”

(Стихира вечірні навечір’я).

Свято Христового Різдва належить до найбільших празників нашого церковного року. Тож свята Церква, маючи на увазі велич і значення цього празника, з року в рік готує своїх вірних до зустрічі з нашим Спасителем молитвою і постом. Цій меті служить Пилипівка, передпразничні богослужби та відправи в день навечір’я Різдва. Що ближче до Христового Різдва, то щораз частіше у стихирах, канонах та тропарях наших богослужб говориться про вифлеємські ясла, де має спочити Божий Син, про Його Пресвяту Матір Марію, святого Йосифа Обручника, про вертеп, звізду, ан­гелів, пастухів і царів.

Вершиною цього святкового приготування є навечір’я Різдва. Це день чування, молитви й посту. Має завитати гість із самого неба, тож треба гідно приготуватися до його приходу. Святвечір має не тільки глибокі змістом церковні відправи, але передусім він багатий у нашому народі на повні символіки обряди і звичаї, деякі з яких сягають ще дохристиянських часів.

ДУХ СВЯТВЕЧІРНІХ БОГОСЛУЖЕНЬ

Історія святкування навечір’я перед празником Христового Різдва сягає перших віків християнства. Уже в IV ст. було церков­не правило, яке означувало, як святкувати навечір’я, коли воно випаде в неділю. У V ст. Синесій, єпископ Птолемаїди, а в VI ст. святий Григорій Двоєслов у навечір’я Різдва говорили проповіді.

Богослуження навечір’я Різдва є віддзеркаленням духа, з яким свята Церква йде назустріч своєму Спасителеві. Це дух прослави Божих планів щодо відкуплення людського роду; дух подиву для любови й жертви воплочення Божого Слова; дух адорації і пієтизму для Божої Дитини, а вкінці дух надземної духовної радости, що хвилина нашого спасення вже настала. Найкращим виразником того духа є стихири й канони богослужень святвечора. На утрен­нім каноні третьої пісні читаємо: “Сьогодні небом стала для мене земля, бо на ній родиться Творець і в яслах кладеться у Вифлеємі юдейськім. Пастухи з ангелами безустанно співають: слава во вишніх, мир у світі… ” Світилен утрені взиває нас до поклону новонародженому Месії: “З великим поспіхом ходімо до Вифлеєму, щоб поклонитися йому з мудрецями, несучи, як дари, плоди добрих діл”. Стихира на дев’ятому часі каже: “Сьогодні родиться з Діви Той, що рукою держить все створіння; пеленами повивається наче людина своїм єством недоторканий Бог. В яслах лежить Той, що своїм словом на початку утвердив небо. Молоком із грудей кормиться Той, що в пустині людям посилав манну. Мудреців призиває Жених цер­ковний, і їхні дари приймає Син Діви. Поклоняємося Твоєму Різдву, Христе, покажи нам і Твої божественні Богоявлення”. Читати повністю …..

Дорогі відвідувачі нашого сайту! Вітаю Вас з наступаючими різдвяними празниками і сподіваюся, що Господь уділить нам свою благодать, щоби гідно відсвяткувати ці дні, щоби віддати належний поклін нашому Богові – Христу, народженому від Діви Марії.

Сьогодні хочу запропонувати вам новий, черговий випуск нашого Парафіяльного Вісника, але вже з новою назвою. Вірніше буде сказати, що саме тепер він отримав назву – “МІСІОНЕРИ СЛОВА”. Саме сьогодні, 4 січня цей вісник наша молодь і діти розносили по всіх домівках нашої парафії, запрошуючи вірних до активної участі у різдвяних святкуваннях. Саме вони – є тими малими місіонерами, які стукають до кожної оселі, щоб сповістити добру новину, саме вони є тим голосом, який закликає вірних до активного життя у парафії і у церкві загалом.

На початку я сам ходив і розносив привітання… Але тоді нас було менше – набагато менше парафіян. Згодом мав помічників, а вже декілька років поспіль саме діти і молодь з нашого Ораторію мають таку пречудну місію – від імені нароха розносити газетки-вісники, розносити різдвяні і пасхальні привітання, запрошувати на богослужіння… І якщо на початку, можливо, дехто дивувався, то тепер багато хто питає: “А до мене ще не приносили вісника…”, “А коли прийдуть до нас?” і т.д.

Цей вісник розповсюджується безкоштовно (за добровільні пожертви), його можна отримати при монастирях отців та сестер Воплоченого Слова та при парафіях, які обслуговують наші священики.

Або просто прочитати в електронному варіанті.

Читайте на здоровя і пишіть про ваші побажання – які теми вас би цікавили, щоб заторкувалися у віснику.

о. Йосафат Бойко, ВС

«Дорогі брати й сестри, з радістю приймаю вас на цій першій в цьому році загальній аудієнції і від щирого серця складаю вам та вашим родинам свої найщиріші побажання: Нехай Бог, Який через народження Христа, Свого Сина, вилив радість на цілий світ, огорне всі діла та дні своїм миром», – сказав Папа Венедикт XVI, приймаючи у середу, 4 січня 2012 р., кілька тисяч паломників у залі ім. Павла VI у Ватикані, додаючи: «Під час цієї катехизи бажаю коротко пригадати кілька тем, пов’язаних із святкуванням Господнього Різдва, для того щоб кожен з нас міг напитися з невичерпного джерела цього таїнства та принести життєві плоди».

Якою ж є наша перша реакція перед обличчям цього надзвичайного вчинку Бога, Який став Дитиною? За словами Святішого Отця – це радість. «Оце звіщаю вам велику радість», – каже ангел пастухам. З чого ж народжується ця радість? «Із здивування серця, бачачи, що Бог став близьким до нас, як Він турбується про нас, як діє в історії», – сказав Венедикт XVI, додаючи, що Різдво є джерелом радості саме тому, що можемо бути впевнені у тому, що Бог «понижується аж до рівня людини, щоб нас підвести до Себе». І як зауважив Папа, «всі різдвяні пісні є вираженням цієї радості» з приводу того, що «небо і земля поєдналися».

Духовність та богослов’я Різдва, вів далі Святіший Отець, описують цей факт, говорячи про чудесний обмін між божественним та людським. Першим актом цього обміну є те, що відвічне «Слово взяло на Себе нашу людськість, а взамін людська природа була піднесена до божественної гідності. Другий момент обміну полягає в нашій дійсній та глибокій участі в Божій природі Слова». Як зауважив Венедикт XVI, «мрія людини, започаткована ще в раю – хочемо бути, як Бог, – несподіваним чином здійснюється, не задля величі людини, яка не може стати Богом, але задля покори Бога, Який сходить, входячи до людської покори, підносячи її до справжньої величчі свого буття». Без цього, залишатиметься загадкою, для чого Бог створив людину, адже лише побачивши, що з нами Бог, можемо віднайти світло для свого існування, бути щасливими й жити у радості. Цей чудесний обмін особливим чином уприсутнюється у Пресвятій Євхаристії, адже беручи участь у Службі Божій, «ми підносимо Богові хліб і вино, плоди землі, щоб Він прийняв їх і перемінив, даруючи Себе Самого та стаючи нашою поживою, щоб отримуючи Його Тіло і Кров, ми стали учасниками Його Божественного життя».

Іншим аспектом Різдва, на який звернув увагу Папа, є те, що коли ангел явився пастухам, то їх «осіяла Господня слава». Святий Іван у пролозі до своєї Євангелії також говорить про Воплочене Слово як про світло, здатне просвітити кожну людину. «Христовий прихід розсіює темряву світу, наповнює Святу ніч небесним блиском та поширює на людські обличчя сяйво Бога Отця», – зазначив Венедикт XVI, вказуючи на те, що через Таїнство Воплочення Бог, Який раніше промовляв до світу через Своїх посланців, тепер «з’явився», вийшов зі свого недоступного світла, щоб просвітити світ.

Папа зауважив, що Церква не є світлом, але отримує світло від Христа, приймає його, щоб просвітитися та щоб його поширювати в повноті його сяйва. «І так повинно ставатися також в нашому особистому житті», – додав він.

«Дорогі брати й сестри, – сказав на завершення Венедикт XVI, – Різдво означає зупинитися та споглядати оце Дитя, Таємницю Бога, Який в покорі та убогості став людиною, але, понад усе, означає знову прийняти до свого серця цю Дитину, яка є Христом Господом, щоб жити Його життям, вчинити так, щоб його почуття, думки й діла стали нашими почуттями, думками й ділами; святкувати Різдво, отже, означає виявляти радість, новизну та світло, які це народження принесло в наше життя, щоб і ми для ближніх були носіями радості, справжньої новизни та Божого світла».

Джерело: Радіо Ватикан

Вже традиційно 1 січня кожного року Католицька Церква відзначає Всесвітній день миру. Ще його називають Днем всесвітніх молитов про мир. 8 грудня 1967 року цей день був започаткований Святішим Отцем Павлом VI.  Загальний лозунг Всесвітнього дня миру: «Пробач, і ти отримаєш мир». Темою цьогорічного дня є “Виховання молоді до справедливості та миру”.

Виховання молоді до справедливості та миру

1. Початок нового року, яким Бог обдаровує людство, є заохоченням для мене скласти усім, з великою довірою і любов’ю, спеціальні побажання, щоби період, який ми маємо перед собою, сповнився реальною справедливістю і миром.

З яким ставленням слід підходити до нового року? У Псалмі 130 ми бачимо дуже гарний поетичний образ. Псалмоспівець каже, що вірний чекає на Бога «більше, ніж сторожа світанку» (р. 6), очікує з незмінною надією, тому що знає, що Він принесе світло, милосердя і порятунок. Це очікування народжується з досвіду обраного народу, який визнає, що він був вихований Богом, щоб побачити світ у Його істинності та щоб не піддаватися пригнобленню перед загрозою лиха. Я заохочую вас, щоб 2012 року ви мали таку власну довірливу поставу до Бога. Це правда, що у рік, який добігає кінця, зросло розчарування через кризу, що гнобить суспільство, світ праці та економіки; коріння цієї кризи, перш за все культурні та антропологічні. Складається враження, що пелена темряви охопила наш час і не дає побачити відблиски денного світла.

В цій темряві людське серце все ще чекає світанку, про який говорить псалмоспівець. Це очікування особливо яскраве і помітне у молодих людей, і тому я думаю про них з огляду на той внесок, який вони можуть і повинні зробити в суспільство. Саме тому хочу представити Послання на XLV Всесвітній День Миру в перспективі освіти: «Треба виховувати молодих людей до справедливості та миру», бо я переконаний, що їх ентузіазм та ідеалізм схильні дати світові нову надію. Читати повністю …..